П'ЄДЕСТАЛ

П’ЄДЕСТА́Л, у, ч. Художньо оформлене підвищення, на якому встановлюється статуя, скульптура, колона і т. ін.; постамент. На п’єдесталі з чорного мармуру сиділа на склублених хмарах мармурова фігура мужа з довгою, кучерявою бородою (Фр., II, 1950, 97); На одному з міських майданів вільні руки пражан воздвигнуть високий п’єдестал і знесуть на нього цей радянський обстріляний танк, вилитий з уральської переможної криці (Гончар, III, 1959, 459); * Образно. Дві сили на землі; одна зорить в минуле, Їй рабство — п’єдестал, брехня — підпора їй.. А друга — чесний труд у дружбі світлочолій (Рильський, II, 1960, 322); * У порівн. На крайній найвищій горі, неначе на п’єдесталі, стирчить ще одна тераса (Н.-Лев., II, 1956, 398); // перен. Про те, що підносить кого-небудь до високого громадського становища, ставить над кимсь. Не ідеалізуйте мене, я навсправжки кажу, що я сього боюся, я вже раз падала з п’єдесталу, зробленого помимо волі моєї.., удругу [удруге] сього не хотіла б (Л. Укр., V, 1956, 169); [Мічурін:] Вже кому б, як не біологам, зійти б з п’єдесталу на землю і заговорити мовою народу (Довж., І, 1958, 469).

Поче́сний п’єдеста́л — підвищення для нагородження спортсменів. [Голос диктора:] Рекордсменку світу, Галину Шалімову просять до почесного п’єдесталу (Собко, П’єси, 1958, 376).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 349.