ОТІНЮВАТИ

ОТІ́НЮВАТИ, юю, юєш і ОТІНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ОТІНИ́ТИ, ню́, ни́ш, док., перех., рідко. Те саме, що заті́нювати 1. Бориславська церковця стояла сумна на пагірку за селом. Не отінювали її вікові, розлогі липи, як звичайно буває по других селах (Фр., І, 1955, 147); Бурхливий Прут тут рине в сніжній піні, Смерека нас отінює струнка (Рильський, Зграя.., 1960, 24); Під вікнами рожа висока цвіла, Колодязь верба отіняла крислата (Вирган, В розп. літа, 1959, 82); // перен. Охмарювати, затьмарювати. Як війна крилом своїм багряним Отінила злото наших нив, — Він [ліс] давав притулок партизанам, Він бійців поранених живив (Рильський, III, 1961, 13).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 805.