ОТЕЦЬКИЙ

ОТЕ́ЦЬКИЙ, а, е, діал., уроч. Батьківський. Прозивався він Кавун; і як назве було капітан Кавуновим, то він і просить, щоб його так не величав, бо я, каже, свого отецького прізвища не цураюсь (П. Куліш, Вибр., 1969, 278); Ще танки мчали без упину, Іще горів отецький дім, А він вже думав про зернину В пшеничнім колосі тугім (Мал., Запов. джерело, 1959, 17); — Благословляю вас, діти мої, моїм отецьким благословенням (Смолич, Мир.., 1958, 56).

О́тецький син; О́тецька дити́на, заст. — назва, що вживається щодо сина або дочки порядних батьків. Бачать вони наймичку в козака, молоденьку, моторну й працьовиту, розпитали, що вона за людина, довідались, що вона дитина отецька (П. Куліш, Вибр., 1969, 278); Галаган.. спитав: А ти ж що — безбатченко? — Ні, син я отецький, тільки батько померли, — відказав Андріян (Бурл., О. Вересай, 1959, 169).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 804.

Отецький, а, е.

1) Отцовскій. Приблудився та до отецького двору. Чуб. І. 173. Отецький син, отецька дитина. Названіе, прилагаемое къ добропорядочному сыну добропорядочныхъ родителей. Ой Василю, Василю, отецька дитино! Грин. III. 689. Як лучиться отецький син, оддасть мене мати. Мет. 8.

2) Отеческій.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 75.