ОСУД

О́СУД, у, ч.

1. Вияв негативного, несхвального ставлення до кого-, чого-небудь. На людський поговір, на осуд суспільства вона.. не вважала (Н.-Лев., IV, 1956, 230); Про виступ Дрозда, який викликав гострий осуд у всіх попередніх промовців, Андрій не згадав ні словом… (Гур., Життя іде, 1954, 145); // Міра покарання за що-небудь. Майор Грабенко і старший лейтенант Корольов довго радились. Догана перед строєм, осуд командування і товаришів повинні вплинути на хлопця (Багмут, Щасл. день.., 1951, 70); За незначні проступки повинні застосовуватися заходи партійного виховання і впливу у формі товариської критики, винесення партійного осуду, попередження або вказання (Статут КПРС, 1971, 16).

З о́судом — з неприхованою недоброзичливістю; несхвально. Баби біля криниці збилися, прикро кивали головами з німим осудом (Кучер, Трудна любов, 1960, 79); Облич він не бачив — бачив тільки очі, які дивилися на нього суворо, з осудом (Руд., Вітер.., 1958, 38).

2. рідко. Категорично висловлена думка про кого-, що-небудь; присуд. Певно, не раз тобі доводилося, шановний читачу, вичитувати в критичних статтях та оцінках такі осуди, як: оце місце вийшло вельми поетичне.., або навпаки: в тих віршах нема й сліду поезії (Фр., XVI, 1955, 251); Чи впам’ятку, Онєгін, вам, Як ми в алеї сам на сам Зустрілися, і так покірно Ваш осуд вислухала я? (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 218).

3. Те саме, що засу́дження 1. Звірства окупантів мені давно відомі. В численних документах зафіксовані вони для історії і для великого осуду винуватців (Ле, Мої листи, 1945, 36).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 792.

Осуд, ду, м. Осужденіе. Єв. Мр. ІII. 29. Приймуть ще тяжчий осуд. Єв. Л. XX. 47.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 73.