ОСТЕРІГАТИ

ОСТЕРІГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОСТЕРЕГТИ́, ежу́, еже́ш; мин. ч. остері́г, регла́, ло́; наказ. сп. остережи́; док., перех., від кого-чого, перед ким-чим і без додатка, рідко. Те саме, що застеріга́ти 1. І тепер, коли вона питає себе, чи повинна була остерігати чоловіка, чи повинна була, хоч, може, не словом, так чим-небудь відвернути те, що мало насунутись і… роздавити їх обох, — тепер вона не знає, що відповісти собі (Хотк., І, 1966, 46); Він так обурився, що полаявся та мало не побився з сусідом, який по-приятельськи остеріг його перед родинним лихом (Коцюб., І, 1955, 269); — Он і Мар’я скільки то горя зазнала через те кохання. І вона її остерігала від нього… (Мирний, III, 1954, 231); Коли я почала підростати, все остерігала мене [мама] перед військовими (Фр., III, 1950, 105); Якось зійшлись дерева на віче велике обирати собі водія. Та такого, щоб і господарем був серед них і слугою. Щоб і честь остеріг,.. і од напасті схоронив (Кол., Терен.., 1959, 381); Авторські пояснення до сцен.. можуть бути доречні в якихось найвідповідальніших ключових сценах, де кінодраматургові хочеться найточніше передати для свого режисера і артистів щось найдорожче, і таким чином остерегти їх від інших можливих, але небажаних осмислювань сцени (Довж., III, 1960, 160).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 786.