ОСТАННІЙ

ОСТА́ННІЙ, я, є.

1. Який закінчує собою ряд однорідних предметів, явищ, дій і т. ін.; такий, після якого немає іншого подібного; протилежне перший. Гарно сміється той, хто сміється останній! (Укр.. присл.., 1955, 218); Він пильно дивився на густу масу чорних шапок.., доки й останній чоловік не вийшов з двора (Н.-Лев., III, 1956, 10); Останній екзамен він складав вісімнадцятого серпня (Тют., Вир, 1964, 57); Настає нарешті той день, коли десятикласникам лунає їхній останній дзвоник (Гончар, Тронка, 1963, 134); // Який залишається до кінця чого-небудь. У той день було чотири уроки. Спіткнувшись на першому, останні Василь пробув наче в чаду якому (Мирний, IV, 1955, 112); // Який завершує собою який-небудь цикл, певну працю і т. ін. Капіталізм — останній експлуататорський лад (Програма КПРС, 1961, 6); З приємністю дізнався, що IV і останній том Вашого дуже цінного словаря [словника] уже вийшов (Коцюб., III, 1956, 208); // Те саме, що передсме́ртний. Демид посміхнувся й подивився на Тетяну останнім поглядом. Сніжна білизна вкрила його обличчя (Довж., І, 1958, 313); А в вухах дзвенять її останні слова, сказані ввечері.. "Невже я не побачу мами? Невже я помру, Тамарочко?" (Хижняк, Тамара, 1959, 191); Я розмовляв з Глазиріним, і він мені розповів про останні години всіх моряків (Кучер, Чорноморці, 1956, 387).

◊ Бу́ти на оста́нній доро́зі див. доро́га; Бу́ти на оста́нніх днях — чекати народження дитини найближчими днями. Вона була на останніх днях і болісно очікувала народин. Мої батьки заспокоювали молоду жінку (Вітч., 8, 1967, 120); Віддава́ти (відда́ти) оста́нню ша́ну (по́слугу і т. ін.); Посила́ти оста́нній приві́т кому; Проводжа́ти в оста́нню путь кого — виражати пошану до померлого, прощаючись з ним. Ревнули сірі воли, до гробу йдучи за своїм господарем, рушило й чумацтво за возом — останню послугу дати вірному товаришу… (Коцюб., І, 1955, 182); Риссю відходили бійці вздовж міських вулиць і, обертаючись в сідлах, посилали останній привіт старому командиру (Довж., І, 1958, 211); Вранці небіжчика перенесли на козацький байдак.., і вся флотилія вирушила до Кінбурна, проводжаючи бойового отамана в останню путь (Добр., Очак. розмир, 1965, 116).

2. Єдиний, який зберігся, залишився. Перед самим перелазом Дитина сповита — Та й не туго, й новенькою Свитиною вкрита; Бо то мати сповивала — І літом укрила Останньою свитиною!.. (Шевч., І, 1963, 311); Останнього січовика, як косою, скосила думка про неволю (Мирний, І, 1949, 369); — Люди добрі! — заплакала, заголосила Василина Величко.. — Що ж ви робите? ..Як не жалієте нас, то пожалійте дітей наших, не відривайте від їхнього рота останнього шматка (Стельмах, І, 1962, 574); // Який втрачаючись, вичерпуючись, підходить до кінця. Кожен бачив.. стару, прибиту на останній своїй літній силі, що тут сиділа на великому камені та плакала (Вовчок, І, 1955, 362); Каганець почав примеркати: останнє світло в ньому вигорало (Мирний, IV, 1955, 297); Орел голодував, орел втрачав останні сили, але не визнавав перемоги людини (Тулуб, В степу.., 1964, 153); // у знач. ім. оста́ннє, нього, с. Рештки, залишки від чого-небудь. Поки зберемо, то й останнє здеремо! (Номис, 1864, № 10626); Чорнява вродлива дівчина — останнє з бутиля вилила танкістові в кухоль (Головко, І, 1957, 439).

◊ Де́рти оста́нню шку́ру з кого — забирати все у кого-небудь; оббирати когось. — Отсе так! — загула громада: — коли чоловікові біда, так тут з нього останню шкуру дери! (Кв.-Осн., II, 1956, 125); До оста́ннього — поки є можливість. Розповідав [Григор] про Піски — про тамошній сход сьогодні та про їхню постанову — до останнього одбиватися од козаків (Головко, II, 1957, 312); Завдання було просте і ясне. Захищати дамбу до останнього, поки екскаватор не проб’є канал (Коцюба, Нові береги, 1959, 375); — Був у нас випадок, Тоню… Один наш льотчик забув кисень перед польотом включити. Клацав у доміно до останнього, а тут команда, схопився, побіг (Гончар, Тронка, 1963, 21); До оста́ннього по́диху (зітха́ння) — до кінця життя. — Він до останнього подиху зберіг вірність присязі, вірність прапорові, вірність своїй Батьківщині, — говорив гвардії майор (Гончар, III, 1959, 123); До оста́нньої кра́плі кро́ві — поки є сили, можливості для боротьби; до самої смерті; Тягти́ся (стягти́ся) з оста́ннього — переборюючи матеріальні нестатки, злидні, добиватися здійснення поставленої мети. [Річард:] З останнього стягнуся, а виллю [статую] з бронзи! (Л. Укр., III, 1952, 53); — Тягнемось, з останнього тягнемось, щоб хоч якусь шкапину придбати (Стельмах, II, 1962, 414).

3. Вирішальний, остаточний. [Річард:] Скажи їй тільки: вороття немає. [Джонатан:] І се останнє слово? [Річард:] Так, останнє (Л. Укр., III, 1952, 109); Україно, раю мій… Звір не спинить рот могучих… Буде бій, останній бій на залитих кров’ю кручах… (Сос., II, 1958, 298); Хотів [Дорошенко] заговорити, але неприємний якийсь намул від недавньої розмови, власне, від того, що не за ним лишилося слово останнє, "верхнє", — не давав цього зробити (Головко, II, 1957, 197); // Найважливіший, найвагоміший. О. Василь висував останній аргумент: — А служба божа? .. Не можу ж я кинути свої обов’язки та їхати світами для жінчиних примх (Хотк., II, 1966, 62); Схопив один як аргумент останній Жовтаву пляшку і по голові. Завзятого так стукнув опонента, Аж тільки охнув той (Рильський, III, 1961, 172).

4. Найближчий до моменту повідомлення (про певну подію і т. ін.); попередній. Сів я, гомонимо. Карпо нічого, наче забув нашу останню розмову (Коцюб., І, 1955, 301); [Кембль:] Се жінка Ріверса, що втік в Род-Айленд після останніх виборів у нас (Л. Укр., III, 1952, 27); — Історія цього бога, — каже Професор, — починається з останньої китайської війни (Ю. Янов., II, 1958, 55); // Який безпосередньо передує тому, про що йде мова або моментові повідомлення (про відрізок часу). Маруся слухала.., мов кам’яна. Взагалі останніми часами отупіння якесь заволоділо нею (Хотк., II, 1966, 216); Він дуже постарів і посивів, але був бадьорий і радісний, як ніколи, здавалось, за останні роки (Довж., І, 1958, 449).

5. Крайній, найвищий. Чого ж я мучусь? Чому не вмираю? Бо смерть — моя остання ставка у грі (Коцюб., II, 1955, 264); // Найпізніший серед інших. Ос-танній термін.

6. Який щойно з’явився; найсучасніший, найновіший. Кинув роботу [Сулейман] й почав оповідати синові останню новину, яка вже облетіла Бахчисарай (Коцюб., II, 1955, 126); Чому Алейников, який, за фільмом, працює в кабіні літака, зробленого за останнім словом техніки, чому він вилазить з нього з брудним обличчям, як кочегар з трюму, — мені це незрозуміло (Довж., III, 1960, 216); Маяковський створив для грандіозного змісту своєї поезії блискучу нову форму — ораторський тонічний вірш, що став останнім словом багатовікового історичного розвитку російського вірша (Поезія.., 1956, 138); Автомобіль останнього випуску.

7. Найгірший серед інших; поганий. Настав новий вік і для нашого Чіпки. То таки що тихе, щасливе життя в себе дома.., а то таки й на громаді, серед людей Чіпка не останній (Мирний, II, 1954, 264); Замість злиденної батьківської хатини, де він, шляхтич, живе не краще від останнього хлопа, збудує він собі гарний будинок (Тулуб, Людолови, І, 1957, 4); // Брутальний, непристойний (про лайливі вислови). Він хотів вилаяти Скрекотня останніми словами, змішати його з болотом.. Проте переміг свої чуття: не насмілився вилаяти (Кос., Новели, 1962, 137).

Не оста́ння спи́ця в ко́лесі хто — хтось відіграє певну роль у чому-небудь, має вагу в чомусь. Незабаром старий письмоводитель умер, а Шавкуна посадили на його місце. Став він не остання спиця в колесі (Мирний, II, 1954, 263); Механізатори рушають до місця робіт. І Ліна та Василинка теж квапляться на свої місця, бо й вони не останні спиці в цьому величезному трудовому колесі, хіба ж не їхні вішки дають простір для роботи механізмів (Гончар, Тронка, 1963, 262).

8. Щойно згаданий, названий, сказаний. Я радий, що матиму постійну службу і що ми всі будемо разом. Це останнє найбільш мене тішить (Коцюб., III, 1955, 191); — Ну, йди, ідоле. Приймай честь, собако, коли тобі дають її! Останні слова козаки промовили вже поза куренем, підштовхуючи Кирдягу ззаду кулаками (Довж., І, 1958, 234); — Грішні, тримайте святого!.. — І несподіваний регіт покрив останні слова чоловіка: село зі сміхом прощалося з частиною своїх забобонів (Стельмах, II, 1962, 325); // у знач. ім. оста́нній, нього, ч.; оста́ння, ньої, ж.; оста́ннє, нього, с. Уживається при вказуванні на щойно названу особу, щойно згаданий предмет і т. ін. у знач., близькому до особ. займ. він, вона, воно. Попереду жінка в сірому, а за нею жінка в синьому; поруч з останньою їхав Септар (Коцюб., І, 1955, 286); Богданове підморгування мені набридло. Я одвернувся од нього і дивився вслід Севові, доки останній зник за іншими суднами (Ю. Янов., II, 1958, 150); Пишуть і говорять: народна поетична творчість, народно-поетична творчість (останнє здається мені трохи штучним) (Рильський, IX, 1962, 192).

9. перев. мн., рідко. Усі, крім названого; інші, решта. І ся гадка уже запалила, уже відогнала всі останні, уже хорою нетерпеливістю наповнила кожний нерв (Хотк., II, 1966, 134); За хвірткою Северина чекають останні братчики і, коли він виходить із двору, не пізнають його (Тют., Вир, 1964, 423).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 783.

Останній, я, є. Послѣдній. Поки зберемо, то й останнє здеремо. Ном. № 10626. Хто хоче першим бути, нехай буде з усіх останнім. Єв. Мр. IX. 35. В-останнє. Въ послѣдній разъ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 70.

оста́нній — у народній поезії — найважливіший, найвагоміший; у народних казках про богатирів найсильніший, наймогутніший про­являє себе наостанок; відомою є концепція в світовій літературі оста́ннього бою добра зі злом (в українській літературі її спостері­гаємо в творчості Лесі Українки); своїм корінням вона сягає ідеї Божої ласки й водночас Божого гніву.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 424.