ОСАДНИК

ОСА́ДНИК, а, ч.

1. іст. Польський колоніст на західноукраїнських та західнобілоруських землях за часів буржуазно-поміщицької Польщі. Політика Пілсудського видна конкретно — відгородити нас від Радянської країни осадниками (Козл., Весн. шум, 1952, 102); На західноукраїнські землі [за часів буржуазної Польщі] було переселено близько 40 тисяч сімей осадників, і кожен з них одержував по 15-30 і більше гектарів землі, що відбирались у трудящих селян (Ком. Укр., 9, 1969, 24).

2. заст. Те саме, що оса́дчий. Окремі представники польської шляхти відомі як осадники деяких сіл і міст на Чернігівщині (Мовозн., XIV, 1957, 34).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 753.

Осадник, ка, ж. Первый поселенець въ данномъ населенномъ пунктѣ, основатель поселенія.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 64.