ОСАД

О́САД, у, ч.

1. Дрібні частки твердих речовин, що виділяються з рідини або газоподібного середовища й осідають на яку-небудь поверхню. Майстер.. ледве помітно струшував форму, щоб вода зовсім збігла крізь сітку, залишивши на формі загуслий осад (Тулуб, Людолови, II, 1957, 311); Кожна крупинка складається з багатьох мільйонів молекул. При тривалому стоянні ці частинки осідають на дно посудини і рідина стає у верхніх шарах прозорою, а на дні утворюється осад (Хімія, 7, 1956, 72).

2. тільки одн., перен. Неприємне почуття гіркоти, що лишається після якої-небудь події, розмови і т. ін. До півночі просидіти зі старими жінками, що їх ти знав зовсім іншими, — який же гіркий залишається після цього осад! (Шовк., Людина.., 1962, 51).

3. перев. мн., Геол. Гірські породи, що утворилися на дні водойм внаслідок відкладення мінеральних і органічних речовин та їх ущільнення і зміни; осадові гірські породи.

ОСА́Д, у, заст.

1. Поверх, ярус. Ми з хлопчиком вселилися у пансіоні, у великому домі у два осади (Вовчок, І, 1955, 373).

2. Садиба, двір.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 751 - 752.

Осад, ду, м.

1) Усадьба, дворъ. Десь ся взяла сива зазуленька та й всі осади пооблітала, но у єднім не бувала, де ся церков будувала. Гол. II. 51.

2) = Осада 4. Лохв. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 64.