ОРЕЛ

ОРЕ́Л, орла́, ч.

1. Великий хижий птах родини яструбових, що водиться в горах або степах різних частин світу. За горами гори, хмарою повиті, Засіяні горем, кровію политі. Споконвіку Прометея Там орел карає, Що день божий довбе ребра Й серце розбиває (Шевч., І, 1963, 323); Орел підвівся на свої міцні високі ноги з великими гачкуватими пазурами, з хвилину постояв.. і знову.. закуняв (Тулуб, В степу.., 1964, 166); Високо в небі кружляли степові орли (Кучер, Зол. руки, 1948, 64); * У порівн. Мріє, колись ти літала орлом надо мною, — дай мені крила свої, хочу їх мати сама (Л. Укр., І, 1951, 268).

2. Герб із зображенням цього птаха. У запорожців на білих корогвах тільки червоні хрести, а в городових орли і всяке малювання з золотом (П. Куліш, Вибр., 1969, 163); [Чоловік:] Це завтра свято військове у нас, ми маємо усі піти в вінках, орлів імперії врочисто нести повз образ імператора (Л. Укр., II, 1951, 485); Горді двоголові орли на стінах поспускали крила (Еллан, II, 1958, 245); Художник стояв.. і мовчки дивився на місто. Горбоносе, застигле обличчя старого.. нагадувало карбованого орла з старовинної монети (Гончар, III, 1959, 245); // Зворотний бік монети, медалі. Хутори, як золота медаль, можуть мати орла і решку (Стельмах, І, 1962, 289).

3. перен. Про сильну, мужню людину. — Орел, а не козак! — каже знов Василь Невольник. — Що, якби таких друзяк припливло хоч дві чайки до Кермана, як я пропадав там у неволі? (П. Куліш, Вибр., 1969, 51); — Гляньте на цих орлів, — сказав задумано.. Журба, — що не хлопець, то сила, розум, талант… (Вас., II, 1959, 498).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 743.

Орел, орла, м.

1) Орелъ. Ой з-за гори, із-за кручі орли вилітають. Мет. 106. Орла не можна бити; а як його стріляти, то треба спитать тричи: чи нажився на світі. Чуб. І. 64. Летять сини України вірли і соколи. Млак. 80. Употребляется какъ ласкательное слово въ приложеніи къ мужчинѣ, преимущественно козаку. Ой куди ж ти од’їзжаєш, сизокрилий орле? Мет. 38.

2) Названіе вола съ большими, вертикально поднимающимися рогами, концы которыхъ загнуты назадъ. КС. 1898. VII. 45. Ум. Орлик, орличок, орлонько.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 62.

оре́л — великий хижий птах ро­дини яструбових, що водиться в горах або степах різних частин сві­ту, зокрема і в Україні; цар птахів і володар небес; символізує силу і мужність, тому його образ здавна переноситься на молодого, силь­ного, сміливого парубка, козака, чоловіка (кажуть: «Орел, а не ко­зак!» або співають: «А козак, як орел, Як побачив, так і вмер»); на­родні вислови будуються на кон­трастному зіставленні сміливого орла і полохливого зайця («Краще битися орлом, ніж жити зайцем»), високого злету орла і низького, приземленого — сороки, горобця («Куди орли літають, туди сорок не пускають», «Над пішим орлом і сорока з колом», «Орел не пристає з горобцями»), орлиної зіркості й совиної підсліпуватості («Орел ор­ла плодить, а сова сову родить»); в устах жінки орел звучить пестли­вим найменням коханого чолові­ка, як у пісні: «Ой куди ж ти від’­їжджаєш, Сизокрилий орле?»; лю­дину, яка тужить за молодими лі­тами, народна пісня порівнює з орлом, що високо літає: «Летить орел понад морем По високій ви­сокості. Плаче козак старесенький да по своїй молодості»; орел фігу­рує у веснянках і купальських піс­нях як землеробський символ, що є відгомоном стародавніх міфів про створення світу: «Що в полі, полі, близько дорозі, Ой там Іван орлами оре, Орлами оре, стрілою сіє, Стрілою сіє, лучком волочить, Лучком волочить да й Бога про­сить: — Й уроди, Боже, жито густеє, Жито густеє, волосистеє»; ра­зом з тим орли, злі вісники, злітаються туди, де чують смерть, кров (у «Слові о полку Ігоревім»: «Орли клекотом на кості зовуть», у Т. Шевченка на могилу, де козацька воля «лягла спочить», «орел чорний вороном літає» — тут простежуємо символіку двого­лового імперського орла); як дов­гожителі птахи нібито здатні до омолодження, пор. у «Лексиконі» Памви Беринди: «Орел — птах, который на пятсотноє лѣто обновляєтся в источницѣ воднѣ, паки юн бываєт». Споконвіку Прометея Там орел карає, Що день Божий довбе ребра И серце розбиває (Т. Шевченко — автор використо­вує старогрецький міф, за яким титан — покровитель людей, ви­крав вогонь з Олімпу й віддав його людині, за що Зевс наказав прику­вати його до скелі в Кавказьких горах; орел щодня викльовував йо­го печінку, та вона виростала за ніч знову); Орли далеко бачать (приказка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 420-421.