ОПЛІТ

О́ПЛІ́Т, о́пло́ту, ч., діал.

1. Ліса, тин. Оплотом його [виноградник] огородив (Сл. Гр.).

2. перен. Оплот. Там ви для правди святої Сильний збудуйте опліт, Там ви огонь невгасимий Чесної думки паліть! (Фр., X, 1954, 38).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 715.

Опліт, оплоту, м. Изгородь, плетень, огорожа. І оплотом його (виноградник) огородив. Аби маржина не ростягала сіна із стога, огороджують ею оплотом з вориня. Шух. І. 170, 171. Шух. І. 76, 189. Пішла в опліт сіна (взяти). Гол. I. 199.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 58.