ОПЛІНЬ

ОПЛІ́НЬ, ле́ня, ч.

1. Дерев’яна подушка на осі воза для опори короба.

2. тільки мн. Перекладини на копилах саней для скріплення полозків. Сани, обліплені дітворою, повернулись до шпаристого містка, пішли затоки, хтось вивалився з опленів (Стельмах, І, 1962, 7); Утлі санчата тонули в кучугурах по самі оплені (Кучер, Зол. руки, 1948, 177); Тим часом.. в’їздили.. сани з сіном. Викладені широко: не видно ні полозків, ні опленів, ні штилів — тільки вила стирчать збоку (Мушк., Чорний хліб, 1960, 141).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 715.

Оплінь, ня, м. = Оплін. Г. Барв. 522, 523.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 58.