ОП'ЯНІТИ

ОП’ЯНІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.

1. Стати п’яним; сп’яніти, захмеліти. Юрчик розбундючився… Оп’янів і лаявся (Хотк., II, 1966, 211); * У порівн. З радості стара як оп’яніла, їй уперше на віку довелося побачити таку повагу до себе від людей (Мирний, II, 1954, 249); // Дійти до стану запаморочення, який нагадує сп’яніння.

2. перен. Дійти до стану екстазу, самозабуття. Забагато, забагато в ясні очі я гляділа, аж від їх палкого блиску вся з кохання оп’яніла (У. Кравч., Вибр., 1958, 32); А жайворон за цілий день над повіддю ланів од того дзвону і пісень, здається, оп’янів (Гонч., Вибр., 1959, 335).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 736.

Оп’яніти, ні́ю, єш, гл. Опьянѣть. Драг. 288.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 61.