ОЛІМПІЙСЬКИЙ

ОЛІМПІ́ЙСЬКИЙ, а, е.

1. Прикм. до олі́мп. Глянув Юпітер униз і побачив, що все — під водою, Що з-поміж тисяч мужів лиш один не втонув у безодні, Що з-поміж тисяч жінок лиш одна залишилась живою, Ще й неповинні обоє, богам олімпійським покірні (Зеров, Вибр., 1966, 309); * У порівн. Несподівано перед нею став, ніби живий, Павлусь серед зали, міцний, дужий, пишний, неначе олімпійський бог, з красою Феба (Н.-Лев., IV, 1956, 256).

2. перен. Який відзначається величною врівноваженістю, незворушністю, стриманістю; такий, як в олімпійця, олімпійців (про настрій і т. ін.). Що правда, мамо, то правда, — "олімпійство" не лежить в моїй натурі і трудно часом буває витримувать олімпійський спокій (Л. Укр., V, 1956, 229); Він зберігав справді олімпійський спокій, і гра переважно тривала в такому темпі (Ткач, Моряки, 1948, 73).

3. Стос. до міжнародних спортивних змагань, олімпіад (у 2 знач.). Волейбол став олімпійським видом спорту (Веч. Київ, 26. IX 1962, 4); В Інсбруку збудовано величезне олімпійське містечко, вхід до якого.. заборонений усім, крім членів делегацій (Рад. Укр., 31.І 1964, 4); Ніна мріяла стати олімпійською чемпіонкою (В ім’я Вітч., 1954, 37).

∆ Олімпі́йські і́гри див. гра; Олімпі́йський спо́сіб [змага́нь] — система проведення спортивних змагань, за якою той, хто програв, вибуває із змагання.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 690.