ОКУТУВАТИ

ОКУ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., ОКУ́ТАТИ, аю, аєш, док., перех. і без додатка.

1. Те саме, що обку́тувати. Рослини "передчувають" сувору зиму більш ніж за три-чотири місяці, окутуючи себе спеціальним шаром захисних оболонок (наприклад, цибуля, бруньки чагарників і дерев) (Наука.., 11, 1964, 12); Синій дим вився крізь шпари дахівок, густо окутував хати (Коцюб., II, 1955, 344); Лягають тумани на берег І поїзд окутують наш (Нагн., Вибр., 1950, 52); Поступово пригасало полум’я над селом. Але темрява ще не окутала його (Цюпа, Грози.., 1961, 176); Яків лежав горілиць, курив цигарку й дивився на небо. Грицько лежав до його спиною й, зіп’явшись на лікоть, дивився мрійно на воду. Лінь і втома окутала їх (Вас., І, 1959, 179).

2. перен. Густо оточувати що-небудь; оповивати. Широколистий горішник і собі до компанії окутав полянку під дубом (Коцюб., І, 1955, 459); Численні парки окутали берег [Чорного моря] (Чаб., Балкан, весна, 1960, 262).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 687.