ОЗНАЧУВАТИ

ОЗНА́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ОЗНА́ЧИ́ТИ, озна́чу́, озна́чи́ш, док., перех.

1. рідко. Те саме, що познача́ти. Вовкун силою потяг Гаву на самий найвищий шпиль, на високий копець із каміння, що означував границю села Н. (Фр., III, 1950, 22); Нагоничі швидко означували терен, куди заблукав вовк, прапорцями, а тим часом вже наспівала туди мисливська облога (Загреб., Шепіт, 1966, 222).

2. діал. Визначати. Перші видання пам’яток народної української мови, перші проби означити її місце в ряді інших слов’янських були зроблені вихованцями Харківського та Московського університетів (Драг., І, 1970, 290); Мені важко було навіть означити, в чому полягала особливість його натури (Вільде, Пов. і опов., 1949, 10).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 657.