ОДЯГАТИ

ОДЯГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОДЯГТИ́ і ОДЯГНУ́ТИ, одягну́, одя́гнеш; мин. ч. одя́г, ла́, ло́ і одягну́в, ну́ла, ло; док., перех.

1. у що і без додатка. Покривати одягом кого-небудь. Вранці-рано Свою дитину, безталанна, Нагодувала, одягла І за святим своїм пішла У Назарет той до вдовиці В сусіду, в наймичку проситись! (Шевч., II, 1953, 318); Юзя одягла ляльку в найкращу сукню (Л. Укр., III, 1952, 649); * Образно. Ніч впала зразу і проковтнула обрій. Тільки близькі сніги біліли і туман одягав в іней на ніч дерева (Коцюб., II, 1955, 277); // у що, перен. Надавати чому-небудь певної форми, втілювати в якісь образи і т. ін. Любима форма, в яку Франко одягає свої прозаїчні твори — це короткі оповідання (Коцюб., III, 1956, 39); Леся Українка була поетом боротьби ідей, але ці ідеї вона завжди одягала в конкретні форми (Рильський, III, 1956, 287); Секретар Центрального Комітету говорив спокійно, без пафосу, а три сотні більшовиків вслухалися в його слова, одягаючи їх у знайомі образи класової боротьби на селі (Кир., Вибр., 1960, 280); // Добирати для кого-небудь відповідний до певної нагоди одяг; відповідно наряджати кого-небудь. Взяли Її гарненько одягли Та у неділю й повінчали (Шевч., II, 1963, 243); Вони довго радились вдвох з чоловіком, коли будити хлопця, як його одягти, чи пускать до гімназії завтра… (Коцюб., II, 1955, 373); // Покривати себе чим-небудь з одягу. Почав [Дмитро] одягати кожушок (Стельмах, II, 1962, 383); Джмелик бере із лави штани, спокійно одягає їх, твердо стоячи на одній нозі (Тют., Вир, 1964, 191).

2. Приладнувати, закріплювати щось на кому-, чому-небудь, начіплювати щось на кого-, що-небудь. Гей, козаки, козаки, прокидайтеся, швидше уставайте, в’яжіть старшину, зброю одягайте, ворота одчиняйте, рідних братів зустрічайте (Сос., І, 1957, 370); Камо мовчки простягав руки, санітар одягає наручники йому (Лев., Драми.., 1967, 27); [Ганна:] Стривай, одягну ще свої окуляри, бо без них трохи вже недобачаю (Мороз, П’єси, 1959, 241).

3. розм. Забезпечувати одягом кого-небудь. У княжій дружині його одягали, годували, тут, на горі, він мав дах над головою (Скл., Святослав, 1959, 71); — То-то, як стану панею!..І матір одягну, як паню, і буду її ніжити й пестувати… (Кв.-Осн., II, 1956, 436); Батько з шкури ліз, щоб одягти Раїсу не гірш од попівен (Коцюб., І, 1955, 312).

4. чим, у що, перен. Покривати поверхню чого-небудь. Замість лісів тепер слався землею жереп, чорний килим повзучих смерек, в якому плутались ноги, і мхи одягали камінь зеленим шовком (Коцюб., II, 1955, 318); Тепер — зима в права вступила, всю дельту одягнула у льоди, над простором простерла білі крила… (Гонч., Вибр., 1959, 255); // Покривати поверхню чогось яким-небудь матеріалом. Ми одягли в асфальт дороги, і, як невиданий прибій за Комунізму перемоги, лунає наступ трудовий (Рад. Укр., 26.V 1951, 3).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 645.

Одягати, га́ю, єш, сов. в. одягти, гну, неш, гл. Одѣвать, одѣть. Одягла його в червоний в жупан дорогий. Шевч.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 43.