ОГУЛОМ

ОГУ́ЛОМ, присл., розм., рідко.

1. Усі (все) разом; гуртом, не розбираючись. Вчителеві нема як серця зірвати, то взяв та й шугнув усяку нечисть із села огулом (Вас., І, 1959, 191).

2. Загалом, в цілому. Було, що Давид раптом спитав у дядька Левонтія: скільки воно десятин у Рокитному всієї землі — і Книшевої, і Губаренкової, і інших — огулом (Головко, II, 1957, 106).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 623.

Огулом нар.

1) Оптомъ, гуртомъ. Бачите, щоб було посходніш, сторгуємось огулом. Стор.

2) Вообще. Мовлячи огулом, треба сторожко підступати.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 38.