ОГОРТАТИ

ОГОРТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОГОРНУ́ТИ, огорну́, ого́рнеш, док., перех. Те саме, що обгорта́ти 1-6. Причепурившись десь біля копанки на городі, огорнувши стан святковою запаскою, дівчина немов іншою стала (Ле, Наливайко, 1957, 10); Чорна кашемірова сукня огортала її стан (Шиян, Вибр., 1947, 4); Його кволе волоссячко нагадувало шовковисті ниточки, які огортають качан молодої кукурудзи (Хижняк, Килимок, 1961, 28); Меланя з плачем припала до Данила, потім огорнула ніжними обіймами Тосю (Смолич, Мир.., 1958, 56); Вже й йому [Запорожжю] не довго животіти; огортають його вороги з усіх боків, та воно й само далеко від своїх звичаїв поступилося (Мирний, V, 1955, 113); Один став, великий, аж на дві верстви, огортав той шпиль сливе навкруги (Н.-Лев., І, 1956, 409); Гриміла дорога, вставала курява, огортаючи бійців сірою хмарою (Гончар, III, 1959, 74); Старий лось зітхнув глибоко, і біла хмарка пари, пробившись крізь його обмерзлі ніздрі, огорнула голову (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 53); Як часом у тебе заграє Ухмилка на ясних устах, Мене мимохіть огортає Якийсь несподіваний страх (Стар., Поет. тв., 1958, 44); Лихо, як ніченька, чорне, Так тебе часом огорне, Так тебе всього потисне, Що не дивився б на світ (Граб., І, 1959, 353); Зворушливою увагою огорнули колгоспники-односельчани пораненого солдата (Вол., Самоцвіти, 1952, 126); Запашний український вечір ласкаво огорта натомлену землю (Стар., Облога.., 1961, 19); Огорнула темрява кімнату, Спать давно уже пора дитині (Рильський, III, 1961, 319).

Огорта́ти (огорну́ти) по́глядом (зо́ром) — оглядати кого-, що-небудь. Андрій підходить. Він хвилину стоїть, всіх зором огортає (Тарн., З дал. дороги, 1961, 459).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 620.

Огортати, та́ю, єш, сов. в. огорну́ти, ну́, неш, гл. = Обгортати, обгорнути. Візьме її та й огорне в ризу золотую. Шевч.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 37.