ОВЕС

ОВЕ́С, вівса́, ч.

1. Яра злакова культура з суцвіттям волоть і вкритим лускою (рідше голим) зерном. Густа пшениця, високе жито, зелений овес.., ячмінь мережать смужками усю долину (Н.-Лев., II, 1956, 388); Недалеко від дороги по пояс у вівсі стоїть Сафрон Варчук і розмахує грабками (Стельмах, II, 1962, 410).

2. Зерно цієї культури, що використовується як корм для худоби (перев. коней) та для виготовлення деяких продовольчих продуктів (крупів, галет і т. ін.). Не хоче, як кобила вівса (Укр.. присл.., 1955, 305); Лисичка подала у суд таку бумагу: Що бачила вона, як попелястий Віл На панській винниці пив, як мошенник, брагу, Їв сіно, і овес, і сіль (Греб., І, 1957, 48); * У порівн. І срібний дощ мальків, дрібненьких, як овес, Біжить по рівняві хвилястій та холодній (Рильський, II, 1946, 162).

3. мн., ві́вса, вівси́, і́в. Вівсяне поле, вівсяні сходи. Вівса, пшениці, ячмені — все це зіллялось в одну могутню хвилю; вона все топить, все забирає в полон (Коцюб., II, 1955, 227); Відси вела польова стежка геть-геть поміж вівси на гору (Фр., III, 1950, 457); Був день, мов кришталь із блакиті й роси. Молоком наливались жита і вівси (Бажан, Вибр., 1940, 36).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 610.

Овес, вівса, м. Овесъ, Avena sativa. — голий. Avena nuda. Вх. Пч. II. 29. Овес у трьох кожухах, та вітру боїться. Ном. № 650. Дає коню сіна й вівса. Мет. 75. Не хоче, як кобила вівса. Ном. № 5009. Шити на овес. Шить крупными стежками. Вас. 211. Ум. Овесе́ць, овесок.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 34.

ове́с (зменшене — овесе́ць, овесо́к) —

1) яра злакова культура з суцвіттям у вигляді волоті, вкри­тим лускою (рідше голим зерном), а також зерно цієї культури; сіяли овес рано, ще в мокру й холодну землю, тому казали: «Сій овес у грязь, то будеш князь», «Сій овес у кожусі, а жито в брилі» або ще: «Казав овес: — Сій мене в боло­то — буду я золото»; традиційний корм для коней, тому кажуть жар­тома: «Не хоче, як кобила вівса»; подекуди відвар вівса додавали до купелі немовляти, — «щоб було багатим і плідним, як овес»; здавна рослина символізує плідність, бо має здатність розсіватися (звідси овес-самосій), тому відігравав вели­ку роль у весільній обрядовості; подекуди вівсом прикрашали гільце; вівсом обсипали молодих («Мати сина вівсом обсипала, Вівсом об­сипала, щастям дарувала: — По­шли, Боже, щастя, як овес рясно!»); у весільних піснях пшениця — на­речена, а овес — наречений; ряс­ний вівсяний колос був традицій­ним символом гарного роду: «А в полі да овес рясен, А в нас весь рід красен»; «Ой сій, мати, овес на наш рід увесь»; про стійкість рос­лини свідчить така приказка: «Овес і крізь личак проростає»; ра­зом з тим рослина вважалася ма­лопоживною: «Вези овес хоч до Парижу, а не буде з вівса рижу»;вівсяний хліб вважався голодним. Кидай овес у грязюку, ячмінь у пилюку, жито — в ріллю (приказ­ка); Овес виліг, а жито не сходить (приказка); Овес у трьох кожухах, та вітру боїться (М. Номис);

2) ши́ти на ове́с — у народній ви­шивці — шити крупними стіжка­ми;

3) тільки овесо́к — рід узору в народній вишивці.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 410.