ОБУШОК

ОБУ́ШО́К, обу́шка́, ч.

1. Зменш. до обу́х. Важка, на топорищу з якогось.. кореня, бартка була страшилищем для всіх: злегка ударити нею обушком межи плечі — одразу валить чоловіка з ніг (Хотк., II, 1966, 114).

2. гірн. Знаряддя для відколювання пластів вугілля в шахті. Парамон Пархомович розповідав, як колись тут коногонив, доки його допустили до обушка (Ю. Янов., II, 1954, 146); Старому снились чорні гори антрациту. Вони, на диво, були легкі. Одним ударом обушка він звалював їх (Рибак, На світанку, 1940, 45).

3. розм., рідко. Те саме, що молото́к. Дід постукував обушком, спритно вганяючи в підошву цвяшок за цвяшком (Тулуб, Людолови, І, 1957, 112).

4. заст. Вид холодної зброї. Став [козак].. Щирозлотний обушок виймати, Став шинкарці молодій за цебер меду застановляти (Укр.. думи.., 1955, 75).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 598.

Обушок, шка, м.

1) Ум. отъ обух.

2) Чеканъ. Став (козак) з під опанчини рогожової, з під поясини хмелової щирозлотний обушок виймати. Мет. 379. Золотий обушок усякі двері одчинить. Ном.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 30.