ОБСТАВАТИ

ОБСТАВА́ТИ, стаю́, стає́ш, недок., ОБСТА́ТИ, а́ну, а́неш, док.

1. неперех., за ким-чим. Ставати на чий-небудь бік (у суперечці, боротьбі і т. ін.). За Ферідуном обставали всі, Бо всі зазнали муки од Зогака (Крим., Вибр., 1965, 185); Піймавши двох у своєму лісі, як вони там рубали, подав [Гордій] до суду. Цього разу свідками були наймити з економії і мусили обстати за Гордієм (Гр., II, 1963, 102); Лиш читати ще можу, того вже не можуть мені заборонити, бо вуйко обстає за мною (Коб., І, 1956, 139); // за кого-що і рідко без додатка. Заступатися за кого-небудь, захищати, боронити когось, щось. Корнієві прийшлось не раз обставати за свою волю (Л. Укр., III, 1952, 565); За народ обставали Купала і Колас, А за ними поети ішли молоді (Рильський, III, 1961, 76); [Журейко:] Всі бачили, як він Цю дівчину в селі хотів покривдить, А брат обстав, то він його убив (Коч., П’єси, 1951, 40).

2. перев. док., перех., розм. Ставати навколо кого-, чого-небудь; обступати, оточувати когось, щось з усіх боків. Мене обступили й обстали мазурки та мазури, розпитували, з якого я краю, розказували про своє убоге життя (Н.-Лев., II, 1956, 392); * Образно. — Врятував ти нас, Іване! Як біда тебе обстане, Свисни двічі, — далебі, Допоможемо тобі! (Перв., Казка.., 1958, 32); // Оточувати з усіх боків (про дерева, будови і т. ін.). Тече струмок в своїм багнистім ложі, — Його обстали берестки малі (Бажан, Італ. зустрічі, 1961, 51).

3. перев. док., перех., перен. Оволодівати, охоплювати (про думки, почуття і т. ін.). Спомини серце солдатське обстали (Перв., І, 1958, 483); Обстала хлопця смута й гірке передчуття біди (Воскр., І всерйоз.., 1960, 78).

4. неперех., при чому, за чим, рідко. Наполягати на чомусь; обстоювати що-небудь. — Не ваша правда, а моя, — обставала при своїм Анна вперто (Кобр., Вибр., 1954, 167); Захар Беркут ще раз обстав за тим, аби впустити монголів в тухольську кітлину і.. вирізати (Фр., VI, 1951, 93).

5. неперех., на чому, діал. Господарювати. — Насамперед.. викуплю поле й хату, а тоді вже до жінки… "Ходи, — скажу, — час прийшов обстати знов на своїм!" (Фр., І, 1955, 365).

6. тільки док., неперех., на чому, діал. Задовольнитися чим-небудь. — Я вже більше нічо [нічого] не хочу, — говорив голосно Семен, — волю на меншім обстати, лиш нехай так станеться, як я просив (Март., Тв., 1954, 129).

7. тільки док., неперех., заст. Залишитися. Тверда зима впала, постіль непрана обстала (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 584.

Обставати, стаю́, єш, сов. в. обстати, стану, неш, гл.

1) Становиться, стать вокругъ, обступить. Сто тисяч турків і татар обстало окопи лядські, мов дітвора дучку. КЦН. 208.

2) Заступаться, заступиться за кого, стать за кого, защищать, защитить. Старшина обстане за ним. Могил. у.

3) Остаться. Тверда зіма впала, постіль непрана обстала. Гол. IV. 406.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 27.