ОБПІКАТИ

ОБПІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБПЕКТИ́, ечу́, ече́ш; мин. ч. обпі́к, обпекла́, ло́; док., перех.

1. Вогнем або чим-небудь гарячим пошкоджувати шкірні покриви, слизові оболонки. Вони бігли слідом за вогнем, проривалися крізь полум’я, обсмалюючи волосся, вії, обпікаючи шкіру (Кучер, Чорноморці, 1956, 133); Андрій, обпікаючи язика, ковтнув гарячого чаю (Рибак, Опов., 1949, 143); Здалося, гарячим приском обсипало дитину, обпекло варом (Вас., II, 1959, 8); // Викликати больові відчуття і пошкодження чим-небудь їдким, пекучим. Клятий напій обпікає юнакові горло, він закашлюється (Полт., Повість.., 1960, 377); * Образно. Гарячі сльози, як вогонь, бризнули на гриву, обпікаючи коня (Кач., II, 1958, 466); Хлопця обпікали ледь зизуваті очі, вся її похмура, оковита, хмільна краса (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 448); // Перегріваючи, пошкоджувати поверхню рослини.

2. Виклика́ти відчуття і ушкодження, подібні до тих, які виникають від опіку (про дію вітру, морозу, сонця і т. ін.). Палючий вітер обпікав лице (М. Ол., Леся, 1960, 217); На зміну хуртовині вдарив такий лютий мороз, що він обпікав нам губи (Гур., Друзі.., 1959, 24); Холодна, як лід, джерельна вода обпекла їм ноги і пройшла по всьому тілові неприємною сверблячкою (Тют., Вир, 1964, 227).

3. перен. Раптово і сильно діяти на кого-небудь, змушуючи зазнавати якогось гострого відчуття; вражати, приголомшувати. Неспокійні думки, як гарячі жарини, обпікали мозок, тривожили серце (Шиян, Гроза.., 1956, 196); Він хотів був щось сказати, .. та враз забачив серед людських голів сиву голову своєї глухої хазяйки. Це його одразу розхолодило. І обпекло (Ю. Бедзик. Полки.., 1959, 138).

◊ Обпіка́ти (обпекти́) по́глядом (очи́ма, зо́ром і т. ін.) кого — пильно дивитися на кого-небудь, виражаючи своє ставлення до нього. Його обминали з острахом, обпікали недружелюбними поглядами (Збан., Сеспель, 1961, 309); Степан постояв ще трохи на порозі, обпікаючи їх гарячими очима (Кучер, Трудна любов, 1960, 133).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 556.