ОБЛИВАТИ

ОБЛИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБЛИ́ТИ, ОБІЛЛЯ́ТИ, обіллю́, обіллє́ш і рідко ОБЛЯ́ТИ, ля́ю, ля́єш, док., перех. 1. Поливати, змочувати водою або іншою рідиною кого-, що-небудь по поверхні, з усіх боків. Сагайда скинув кітель, скинув сорочку і став умиватись, обливаючи себе водою до пояса (Гончар, III, 1959, 317); Кухар зробив з юшки густий росіл, облив ним рибу (Н.-Лев., II, 1956, 222); — Спинили [партизани] ешелон, набрали зброї різної, припасів, а потім обілляли вагони бензином і підпалили… (Сміл., Сашко, 1957, 94); // Розливаючи якусь рідину, забруднювати нею що-небудь. Ще в школі, коли ми вміли тільки пустувати та обливати чорнилом стільці вчителів, теперішня молодь.. обмірковує своєю головою всі питання (Хотк., І, 1966, 144); // Покривати кого-, що-небудь (про сльози, піт, росу і т. ін.). Піт обливає його всього, градом виступає на жирному виду (Мирний, І, 1954, 292); Ой, як вийшла Морозиха У густії лози, — Обілляли Морозиху Дрібненькії сльози (Укр.. думи.., 1955, 136); // Покривати рідкою речовиною, яка має властивість твердіти. Наприкінці XVI ст., щоб отримати біле тло, столовий посуд починають обливати розчином білої глини (Нариси з іст. укр. мист., 1969, 44).

◊ Облива́ти (обли́ти) грязю́кою (поми́ями, бру́дом і т. ін.) кого — несправедливо звинувачувати, ганьбити кого-небудь. [Ксеня:] Його мати помиями мене обливала, його батько палицю поламав на моїх плечах (Фр., IX, 1952, 354); Все, що творили ми, усе, що нас живило, Облив він скверною, отрутою пройняв… (Рильський, II, 1946, 186); Крім неписьменного базікання про поезію, він намагався облити брудом весь мій рід (Мас., Роман.., 1970, 352); Неможливо собі уявити, що він [обвинувач] перший, ні сіло ні впало, узяв та й облив грязюкою ні в чім не винну людину (Мур., Свіже повітря.., 1962, 109); Холо́дною водо́ю обли́ти див. вода́.

2. перен. Поширюючись, охоплювати, огортати (про світло, сонячне проміння і т. ін.). Багаття палало й обливало двір червоним світлом (Н.-Лев., III, 1956, 82); Сонце обливає усе навкруги (Григ., Вибр., 1959, 438); Бліде світло облило предмети довкола (Фр., V, 1951, 60); Облив [місяць] весняним тремтячим молоком повітря всю землю (Ю. Янов., І, 1958, 159); // Підкоряти своєму впливові, переймати собою (про сильні почуття). Вранці вона прокинулась від бентежного почуття, що відразу облило всю її істоту (Тют., Вир, 1964, 452); Знов ллється хвиля звуків, обливає мене якоюсь дивною радістю (Рильський, Бабине літо, 1967, 11).

3. перен. Розміщуватися навколо кого-, чого-небудь; оточувати когось, щось. В кошарі його обливало ціле море овець (Коцюб., II, 1955, 334).

4. тільки недок. Оточувати своїми водами; омивати (про море, річку і т. ін.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 522.

Обливати, ва́ю, єш, сов. в. облити, обіллю, ллєш, гл. Обливать, облить. Як згадаю миленького, обливають сльози. Чуб. V. 327.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 14.