ОБКУРЮВАННЯ

ОБКУ́РЮВАННЯ, я, с. Дія за знач. обку́рювати. Обкурювання з допомогою димових куп є простим загальнодоступним методом захисту рослин від заморозків (Колг. Укр., 2, 1962, 25); Фумігація, або обкурювання, полягає в знищенні шкідників отруйною парою чи газами (Шкідн. і хвор.. рослин, 1956, 43).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 516.

обку́рювання = підку́рювання — магічний акт, спрямований проти всякої злої сили, зокрема й проти хвороб як її вияву; на Гуцульщині баба-сповитуха, коли пологи трап­лялися вночі, світила свічку й при­мовляла: «Свічу свічку, піду по за­пічку Ладану шукати Обкурити ха­ту»; на Волині обкурювали нову хату; у багатьох місцевостях обку­рювали молоду (чи молодих); обкурювали породіллю «гарячим ка­мінцем, щоб прогнати хворобу»; особливо поширеним був цей акт при боротьбі з лихоманкою — од­на з найстаріших обрядодій з метою позбутися нечистої сили; для цього брали ялівець і верес і запа­лювали їх; треба було перестриб­нути через дим, щоб зняти з себе гріхи і не хворіти; широко побуту­вало підкурювання зубів димом із насіння блекоти; дим з листя дуба очищає повітря, його боїться чорт.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 405.