ОБКОВУВАТИ

ОБКО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ОБКУВА́ТИ і рідко ОБКУ́ТИ, ую́, ує́ш, док., перех.

1. Куючи, оббивати, покривати що-небудь з усіх боків, по всій поверхні металом. У кузні — хлопці-ковалі Вози обковують-кують… (Гірник, Сонце.., 1958, 32); — Шульц просив передати, що Дідушок замовив у нього новий замок до своїх дверей і самі двері хоче обкувати залізом (Гжицький, Опришки, 1962, 127).

2. Те саме, що зако́вувати 1. * Образно. На світову арену вийшла нова сила — робітничий клас, якому нічого було втрачати, крім власних кайданів, що ними його обкували капіталісти і їх буржуазний уряд (Кучер, Дорога.., 1958, 3).

3. розм. Куючи, виготовляти все необхідне для когось. — Усе ж село обковуємо в нього, до чого ще можна причепитися (Стельмах, І, 1962, 119).

4. перен. Оволодіваючи ким-, чим-небудь, робити нерухомим, позбавляти свободи дії, рухів; сковувати. Нас усіх обкував страх.

5. перен. Підморожуючи, затягувати льодом.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 513.

Обковувати, вую, єш, сов. в. обкувати, кую́, єш, гл.

1) Оковывать, оковать кусокъ металла, обдѣлать ковкою. Я його (залізо) сам буду на горен класти, а ви тільки молотом обковуйте. Чуб. II. 239.

2) Оковывать, оковать. Обкували себе золотом. Левиц. І. 299.

3) Куковать, покуковать вокругъ чего. Нехай соловейко гніздо в’є, а сива зозуленька обкує. Н. п.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 12.