ОБДУРЮВАТИ

ОБДУ́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОБДУРИ́ТИ, дурю́, ду́риш, док., перех. і без додатка.

1. Вводити кого-небудь в оману діями або словами, звичайно для власної вигоди, користі; обманювати, дурити. Жебрак цей тільки удавав із себе німого, аби людей обдурювати (Григ., Вибр., 1959, 450); [Микита:] Обдурив клятий ворожбит! Тільки гроші в мене видурив (Кроп., І, 1958, 99); Одразу забулася жінка, яка їх так спритно обдурила (Руд., Вітер .., 1958, 51); // Говорити неправду; брехати. [Антон:І Нащо ж ви мене обдурюєте? Бачите, як я перед вами викладаю всю свою душу (Кроп., І, 1958, 169); [Галина:] Я не звикла, щоб мене обдурювали. Де цінності? (Собко, П’єси, 1958, 346); // рідко. Не виконувати обіцянки, ламати слово. — Чуєш? До себе Махно тебе кличе!.. Каже.., всю свою кавалерію під його владу віддам! — Килигей не втримався, щоб не посміхнутись. — Бреше, сучий син… Обдурить і не дасть (Гончар, II, 1959, 119); // перен. Не виправдувати чиїх-небудь сподівань; підводити. Урожай того року не густий вдався, всіх обдурив: з копи ледве-ледве по три мірки вибивали (Мирний, IV, 1955, 248); Старий Гнат.., як міг, приберігав хліб на лиху годину, бо карбованець завжди може обдурити людину, а зерно — ніколи (Стельмах, І, 1962, 147).

2. Діяти нечесно, вдаючись до обману, шахрайства щодо кого-небудь; ошукувати. Селянам слід завжди пам’ятати, як обдурювали і грабували їх поміщицькі, дворянські комітети.. (Ленін, 7, 1970, 173); Дядина та її чоловік — крамарі. Вони людей обдурюють (Багмут, Опов., 1959, 5); Забродчики розділили восени дохід і насилу заробили по двадцять карбованців. Отаман їх трохи ще й до того обдурив: не дав всієї їх частки (Н.-Лев., II, 1956, 249); Завжди чомусь здавалось батьку або дядьку, що хтось когось обдурив на одну копицю (Довж., Зач. Десна, 1957, 491); // Хитрощами, винахідливістю, кмітливістю і т. ін. брати верх над ким-небудь, перемагати когось. Траплялося, що обдурювали й Гната. Тоді навіть його борода губила своє сяйво (Стельмах, І, 1962, 69); — Вдома сестрі жити несила, як її довіз сюди — не знаю, як обдурив сторожу — сам жахаюсь (Скл., Святослав, 1959, 68); — Ну, ти хоч і старий, а обдурити нас не обдуриш, — сказав плечистий (Тют., Вир, 1964, 438).

3. Порушувати подружню вірність; зраджувати. Молода жінка, обдурюючи чоловіка і власну совість, виявила до нього найщиріші почуття (Ле, Міжгір’я, 1953, 53); В його чесності та порядності вона ні на крихту не сумнівалася, бо за все життя Оксен ні образив, ні обдурив її (Тют., Вир, 1964, 108).

4. Обманом, нещирими обіцянками домагатися інтимних стосунків з дівчиною, жінкою; зводити, спокушати. Вони байдики б’ють, .. по вечорницям шляються, дівчат обдурюють (Кв.-Осн., II, 1956, 246); [Палажка:] На кого всі надії складала, той обдурив, кинувши одну між чужими людьми з малою дитиною (Мирний, V, 1955 223)

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 484.

Обдурювати, рюю, єш, сов. в. обдури́ти, рю́, риш, гл. Обманывать, обмануть. Обдурювати якось ніяково та ще. й гріх. Левиц. І. 108.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 7.