ОБВАЖНІТИ

ОБВАЖНІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.

1. Стати відчутно важчим, набагато збільшити свою вагу. Все наситив своїм диханням сироко. Обважніла одежа, змокрів тютюн (Коцюб., II, 1955, 410); Зерно набралося водою, обважнів колос, приліг до землі (Горд., Дівчина.., 1954, 151); // під чим, від чого, чим і без додатка. Обвиснути, похилитися і т. ін. під вагою чого-небудь. Тяжко звисатиме гілля нових садів під пурпуром і янтарем.. плодів, обважніють виноградні лози під прозорими гронами (Рильський, III, 1956, 27); Яблуні, груші, сливи обважніли від рясних плодів (Минко, Повна чаша, 1950, 61); Ліс набубнявів, обважнів бурштиновим листом і стояв тепер, похилившись під вагою того мокрого листу (Епік, Тв., 1958, 425); // Стати важким, неповоротким від збільшення ваги (про людину, живу істоту). Пан Горлечко помітно подався за рік: він якось обважнів, обрязк (Тулуб, Людолови, II, 1957, 7); — Перепілки літають низько, — говорив Шамба, — вгодувались на хлібах, обважніли, і яструбові легко ловити їх (Трубл., III, 1956, 22).

2. Втратити здатність невимушене рухатися, нормально діяти, триматися; стати малорухливим, млявим (від утоми, болю, травми, сп’яніння і т. ін.); обм’якнути, розслабитися. Хаквілавіліс упав, як купа сміття — обважнівши, з дивним тріском і шелестом (Смолич, І, 1958, 94); // Стати важким, малорухомим (про частини тіла). Ніякісінька думка не ворушилась в його голові, І тіло наче обважніло і здерев’яніло (Н.-Лев., І, 1956, 566); Голод почав туманити очі. Вони ніяк не могли позбутися сну. Повіки обважніли, їх тяжко було підійняти (Мик., II, 1957, 246).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 467.

Обважніти, ні́ю, єш, гл. Отяжелѣть. І ноги й руки так обважніли, що й лихо. Васильк. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 3.