НУРТ

НУРТ, у, ч.

1. Те саме, що вир. Я не за себе тоді жахавсь, а боявся за тебе, Що без керма й без керманича серед нуртів опинившись, Твій корабель не спроможеться більшої витримать бурі… (Зеров, Вибр., 1966, 248); Вночі.. побігла жінка топитися до Бугу. З води її витягнув за коси Кирило Іванишин, який саме поставив біля нурту перемет (Стельмах, II, 1962, 362); — Вже доведи до ладу свої справи в Ковалівці, а не кидайся з головою в новий глибокий нурт (Кучер, Прощай.., 1957, 257).

2. у знач. присл. нурта́ми. Крутячись, вируючи. Затрясся луг, хитнулися діброви, Пішла нуртами стріль-вода ріки (Бажан, Роки, 1957, 230).

3. перен. Велика кількість людей; натовп. Над плином алей узбережних, В нурті біля Красних воріт Уступи домів біловежних Підносились плавно в зеніт (Ба-жан, Роки, 1957, 261).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 456.

Нурт, та, м. Водоворотъ, омутъ. Всіх німців нуртам Дніпровим оддано.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 573.