НУДКО

НУ́ДКО, діал. Присл. до нудки́й. Голова знову нудко запаморочилась (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 343); // у знач. присудк. сл. Нудко ж мені, тяжко ж мені, — ні з ким розмовляти (Чуб., V, 1874, 234).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 451.

Нудко нар. = Нудно. Нудко мені, тяжко мені, — ні з ким розмовляти. Чуб. V. 234.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 572.