НЕСАМОВИТИЙ

НЕСАМОВИ́ТИЙ, а, е.

1. Не здатний відповідати за свої вчинки, дії, контролювати їх. Панич несамовитий, недоліток, таке творить, Сердешну дівчину мордує (Шевч., II, 1963, 210); Несамовита, з дикими, палаючими очима, притискуючи до себе маленького Віктора, іде Жаннет (Ів., Таємниця, 1959, 145); * Образно. Лютує Дніпр сердитий, Шлях ширше пробива, Реве несамовитий, Пороги підрива (Граб., І, 1959, 588); // Який виражає стан, коли людина нездатна відповідати за свої вчинки, дії, контролювати їх. Сього панич не сподівався, несамовитий вид Софіїн злякав його і він миттю зник (Л. Укр., III, 1952, 542); Черниш і Сагайда.. опускають тіло в пустий окоп. Хаєцький дивиться на їхню роботу несамовитими очима (Гончар, III, 1959, 367).

2. Дуже сильний, значний силою свого вияву. З побитих вікон вирвався несамовитий регіт, гармидер і розіслався по глухому подвір’ю… (Мирний, І, 1949, 285); Вздовж Дніпра, назустріч течії, проносився несамовитий шквал, щоб знову поступитись місцем хвилинній тиші (Жур., Опов., 1956, 116); Серед ночі я прокинувся від несамовитого гусячого крику (Багмут, Опов., 1959, 51).

Мов (як і т. ін.) несамови́тий — у такому стані, що нездатний контролювати свої вчинки, дії. В кедрових палатах, мов несамовитий, Давид похожає [походжає] (Шевч., II, 1963, 91); Увійшли [люди] у хату, засвітили каганець, чоловік стоїть, як несамовитий (Стор., І, 1957, 46).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 381.

Несамовитий, а, е.

1) Изступленный, санъ не свой. Зробився Турн несамовитий, ярився, лютував неситий. Котл. Ен. V. 30.

2) Въ приложеніи къ человѣческимъ дѣйствіямъ, кромѣ прямого значенія, значитъ еще: въ высшей степени сильный. Несамовитий регіт несеться вулицею. Мир. Пов. II. 57.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 557.