НЕРОЗКАЯНИЙ

НЕРОЗКА́ЯНИЙ, а, е. Який не розкаявся. А як жахав нерозкаяний вільнодумець Пушкін сослуживців своїх страшними розмовами в Кишиневі! (Рильський, III, 1956, 190); Й очима не повів батько в синів бік. Лише відступив од дверей, не прихиливши їх, — у такий спосіб запросив нерозкаяного сина забиратися з директорського кабінету геть (Шовк., Людина.., 1962, 277); // Який не виражає каяття, розкаяння. Однак я сього не роблю, бо маю взагалі нерозкаяну натуру (Л. Укр., V, 1956, 283); — Спідлоба він у тебе дивиться, Мотре… Батьківським нерозкаяним поглядом (Гончар, І, 1959, 8).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 378.