НЕПОКРИТИЙ

НЕПОКРИ́ТИЙ, а, е.

1. Не застелений зверху чим-небудь. За непокритими, похололими за ніч столами.. сиділи люди (Стельмах, І, 1962, 3).

2. Який не має покрівлі, накриття. Кругом тих палаців — непокриті халупи, обідраний, голодний і холодний люд (Стор., І, 1957, 127); Вийшов [Левко] на подвір’я до коней, що стояли в свіжозведеній, ще непокритій стаєньці (Стельмах, Хліб.., 1959, 618).

3. Без головного убору. Долі, в тіні руїни, сиділа жінка в жалобі, з чорним непокритим волоссям (Коцюб., II, 1955, 403); Дід ішов з непокритою головою (Донч., VI, 1957, 60); На кручі з’явився хлопець верхи на коні, з вигорілим від сонця білим непокритим чубом (Юхвід, Оля, 1959, 16).

4. Який не має на собі одягу або якогось іншого покриття. Падає [світло ] дівчатам на біляві простоволосі голови, на худі непокриті плечі (Л. Укр., IV, 1954, 212); Рубались предки в давнину з непокритими грудьми (Довж., І, 1958, 325).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 360.