НЕПОДОБНИЙ

НЕПОДО́БНИЙ, а, е.

1. Який не відповідає певній обстановці, виходить за норми прийнятої моралі, не підходить до певного випадку. Він, бідний сирота, козарлюга запеклий, там між панством тим пишним, тільки в якійсь химерній неподобній одежі… (Стар., Облога.., 1961, 43); В штабі французького гарнізону зразу ж переполошились. Адже мав місце неподобний акт громадської непокори (Смолич, V, 1959, 611); // Позбавлений здорового розуму; безглуздий, нерозумний. Коли люди дуже роз’ їздяться, то з листами завжди виходять неподобні річі [речі] (Л. Укр., V, 1956, 102); // у знач. ім. неподо́бне, ного, с. Щось позбавлене здорового розуму. [Нартал:] Пожар пустив би в Римі!.. [Люцій:] Ти плещеш неподобне. Се неправда. Ти б не одваживсь на таке ніколи (Л. Укр., II, 1951, 433).

2. Який діє всупереч нормам прийнятої моралі. Наврочили неподобні люди: схопили діда німці (Ю. Янов., II, 1954, 162); // Непристойний, безсоромний. Досадно дівчині, що до неї приступає шайтан і нашіптує неподобні думки (Коцюб., І, 1955, 286); Леся сама не раз чула, як Федоська взивала чоловіка неподобними словами (М. Ол., Леся, 1960, 82).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 359.

Неподобний, а, е.

1) Несходный, непохожій.

2) Несообразный, не такой какъ слѣдуетъ. Пусти ж мене, пусти ж мене, подолянко, на піч! — «Ой не пущу, ой не пущу: неподобная річ». Н. п. Бо’ зна’ що кажеш, Іване, неподобне! Лохв. у. Слов. Д. Эварн.

3) Неподобними словами лається. Бранится скверными словами.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 554.