НЕГОЖИЙ

НЕГО́ЖИЙ, а, е.

1. Поганий, нехороший. Аби то гроші в нього.. Як би він статечно ішов святами у гості до своїх батьків: з хлібом і сіллю, а то й з гостинцем яким. Тоді б його мати не називала усякими негожими словами (Стельмах, І, 1962, 239); // Який викликає осуд; ганебний. По городах ходив пророк Віщати людям слово боже, Карав він сміливо порок, Життя осуджував негоже (Граб., І, 1959, 140); // на що, до чого. Неспроможний фізично що-небудь робити. Звісно, вони [фашисти] не помилують за подібні штучки, уб’ють на місці, та йому дарма. Все рівно він ні до чого негожий став (Гур., Новели, 1951, 17); // Непотрібний. На тобі, небоже, що мені негоже! (Укр.. присл.., 1955, 163); // у знач. ім. него́же, жого, с. Щось погане, осудливе. Раз поселилась у Босні у нас Тиха побожна бабуся. Чесна душа — гріх негоже плести: Все було молиться богу (Граб., І, 1959, 538).

2. рідко. Те саме, що непого́жий. Ледь-ледь хмільний від музики й думок, Ти вибігаєш з крісел, ти виходиш В негожу ніч, і обмокріла одіж Тебе проймає дрожем до кісток (Бажан, Роки, 1957, 285).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 278.

Негожий, а, е. Негодный, нехорошій. Ой негожа в кутку вода. Чуб. V. 58. На тобі, небоже, що мені негоже. Ном. № 4779.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 542.