НЕВІСТА

НЕВІ́СТА, и, ж.

1. розм. Дівчина або жінка, яка одружується; наречена. І серп я кинув, і пшеничний стіг, І батьків дім, невісту молодую, І відтоді не бачив більше їх (Фр., XIII, 1954, 324); Добре дійшли свати до невісти, І здорові повертали з нею (Перв., З глибини, 1956, 127); // Дівчина, яка досягла шлюбного віку або дівчина стос. до того, з ким має одружуватися. Як виріс царевич, і прийшла пора його женить, от цар і послав гонців по всьому царству пошукать царевичеві невісти (Стор., І, 1957, 62); Князь Володимир привіз собі з Корсуня нову жону, ромейську царівну Анну, перезрілу грекиню, яка пересиділася в невістах (Загреб., Диво, 1968, 212).

Христо́ва неві́ста, заст. — про черницю, монахиню. [Матушка-гуменя:] Я побачу, чи годна ти черницею бути, у Христові невісти постригтися (Мирний, V, 1955, 72).

2. діал. Жінка. Пошукала невіста в сусіці, виймила чисту сорочку (Ков., Світ.., 1960, 27).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 266.

Невіста, ти, ж. Женщина. А которий козаченько буде з вас у місті: поклоніться моїй жінці, нещасній невісті. АД. II. 57. Леся, да й сама Череваниха насилу змогли дивитись без сліз на нещасливу невісту. К. ЧР. 221.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 540.

неві́ста —

1) народна назва наре­ченої;

2) Христо́ва неві́ста — про черницю (монахиню).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 390.