НЕВСИПУЩИЙ

НЕВСИПУ́ЩИЙ, а, е.

1. Пильний, старанний, ретельний, неослабний, уважний. Вона здавалася.. повною огородною маргариткою, що так щиро ходили коло неї невтомні дівочі руки, доглядали невсипущі очі (Мирний, III, 1954, 179); Через ворота й мостом, .. обабіч якого стояла невсипуща сторожа, князь Святослав вийшов з Гори й попрямував до Нового города (Скл., Святослав, 1959, 298); В наших дитбудинках діти ростуть під невсипущим доглядом досвідчених вихователів (Панч, В дорозі, 1959, 273).

2. Який не знає втоми і виявляє наполегливість, настирливість у роботі; невтомний, роботящий. Наймичка невсипуща Щовечір, небога, Свою долю проклинає (Шевч., І, 1951, 315); І мріялись мені далекі села: дівчата йдуть, співаючи, з ланів, клопочуться хазяйки невсипущі, стрічаючи отару та черідку (Л. Укр., І, 1951, 234); Наша Україна — мати, Робітниця невсипуща (Павл., Бистрина, 1959, 135); // Завзятий, невгамовний. А то ж дівка, не то що на усе село, та вряд чи де й близько така була: богобоязлива, богомільна, до усякого діла невсипуща (Кв.-Осн., II, 1956, 89); Вони її з таким захватом співали, цю клечальну пісню, мирославські дівчата, невсипущі співухи (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 115).

3. Який не перестає діяти, існувати; постійний, неослабний. Розпочались дощі невсипущі, і я починаю тратити надію на погоду (Л. Укр., V, 1956, 346); В героїчні дні Вітчизняної війни, в дні невсипущих тривог і готовності — країна наша виявила стільки джерел життєвих сил, що кожен з нас не може не переповнитись радістю великою! (Тич., III, 1957, 197); Ніяка сила не могла витравити з його душі тієї невсипущої любові до людей, до рідної землі, яка жила в ньому (Збан., Сеспель, 1961, 71); // Кипучий, бурхливий. Тільки невсипуще море бухає десь здалеку, немов незримий велет видихає з себе денну спеку (Коцюб., І, 1955, 291); А там, на схід, .. будувалося теж невсипуще життя (Ле, Міжгір’я, 1953, 86).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 272.

Невсипущий, а, е.

1) Неусыпный, неутомимый, бдительный. Хазяйкою зробилась невсипущою на все село. Рудч. Ск. І. 179. Наградив тебе Бог жінкою, до тебе доброю, щирою, хазяйкою невсипущою. Кв. І. 2.

2) Постоянный, безпрестанный. От же все мені туга невсипуща. МВ. І. 18. Чи то нудьга невсипуща його з ніг звалила? Шевч.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 541.