НЕБИЛИЦЯ

НЕБИЛИ́ЦЯ, і, ж.

1. Те, чого немає в дійсності; неправда, вигадка. [Омелян:] Ви скажіть мені, пане війте, відки ви смієте розпускати про мене і про мою сестру якісь небилиці? (Фр., IX, 1952, 174); Останнім часом деякі знайомі Вершиніна почали відверто сторонитись його, певне, повіривши небилицям (Гур., Життя.., 1954, 351); // Нісенітниця, дурниця. — Ви біля гадюки сиділи? — нічого не розуміючи, подивився [Яків] на попа, чи він сповна розуму верзе таку небилицю (Стельмах, І, 1962, 486).

◊ Городи́ти небили́ці див. городи́ти.

2. Невеликий фольклорний твір з сатиричним або гумористичним змістом, побудований на каламбурі. Оригінальним видом фольклору є небилиці — своєрідні каламбури, пройняті іронією (Веч. Київ, 23.VІІ 1957, 4).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 248.

Небилиця, ці, ж. Небылица; росказни; прибаутки. Кажи небилиці. Ном. № 14339.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 536.

небили́ця —

1) невеликий фольк­лорний твір із сатиричним або гумористичним змістом, побудова­ний на каламбурі; також літературна стилізація під такий твір (див. не­билиці С. Руданського);

2) щось неймовірне, таке, чого не може бути насправді; також нісенітниця, дур­ниця. Кажи небилиці (М. Номис).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 387.