НАЧУВАТИСЯ

НАЧУВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок. Чекати розплати, помсти. Уже, кажуть, пішов Кривоніс до Хмельницького. Тепер нехай начуваються пани-ляхи! (Панч, Гомон. Україна, 1954, 346); — А може, шибеники, деруть пташині гнізда? Хай тільки узнаю про це — начувайтесь! (Мокр., Острів.., 1961, 27); — Уже не пустимо німця через село, хай начувається. Біля Кулішівки йому й капець [кінець] буде… (Гуц., З горіха.., 1967, 29); // чого. Чекати чого-небудь неприємного. [Петро:] Серце моє замирає, начувається для себе великого горя (Котл., II., 1953, 30); — Начувайтесь лиха, — сказав старий (Л. Укр., III, 1952, 728); Збирався [Григорій Сидорович] подзвонити з заводу, щоб не шукали їх з онуком, і не подзвонив. Начувайся, старий, прочухана (Ю. Янов., II, 1954, 112).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 238.

Начуватися, ва́юся, єшся, сов. в. начутися, чуюся, єшся, гл.

1) Наслушиваться, наслушаться. Багато я дечого там начувся. Вже ж я на полі набувся, буйного вітру начувся. Грин. III. 671.

2) Только несов. в. Ожидать бѣды, мести. Стережіться ж тепер!. Начувайтеся! Мир. ХРВ. 279.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 534.