НАЧИНЯТИ

НАЧИНЯ́ТИ, я́ю, я́єш і НАЧИ́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., НАЧИНИ́ТИ, чиню́, чи́ниш, док., перех.

1. Наповняти, набивати чим-небудь внутрішність чогось (про щось їстівне). — А чоловік чистить, крає та береже його [свиняче м’ясо], одно варить, інше в димах коптить, начиняє ним ковбаси (Фр., IV, 1950, 124); // Виготовляти таким способом яку-небудь кількість чогось. — От якби можна було ковбас начинить, то-то б добре було, — поралась коло кендюхів та кишок стара Шумиха (Морд., І, 1958, 110); * Образно. Радянські люди про життя дбають — заокеанські іуди бомби начиняють (Укр.. присл.., 1955, 432).

2. перен., розм. Постачати у великій кількості (які-небудь думки, ідеї і т. ін.). — Облиш мої нерви! — закричав Гейнц. — Мені остогидло все на світі: і оці безконечні відступи, і оцей танок смерті, і брехня, якою нас начиняють, як сосиски фаршем (Загреб., Європа 45, 1959, 83).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 236.

Начиняти, ня́ю, єш, сов. в. начинити, ню, ниш, гл. Начинять, начинить, нафаршировывать, нафаршировать; набивать, набить. Пироги, начинені голубцями. Печене порося начинене. Св. Л. 9. Ковбасу начинити. Під цим кущем картоплі як начинено. Харьк. у. Голова… неначе кло́ччям начинена. Глупая голова. О. 1862. III. Шевч. 7.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 534.