НАТЯКАТИ

НАТЯКА́ТИ, а́ю, а́єш і рідко НАТЯ́КУВАТИ, ую, уєш, недок. Говорити натяками; натяками наводити на що-небудь. Христя не знала, що казати матері, про що це вона натякає їй (Мирний, III, 1954, 121); — Не знаю, що вже вона своїм казала, тільки після того старий давай натякувати мені: .. — Якби нам бог приймака такого до Марушки послав!.. (Тесл., Вибр., 1950, 24); Зачала [молодичка] примилюватися до Славка, натякаючи йому, що любила його ще дівчиною (Март., Тв., 1954, 291); — Чого ж ти, небого, сидиш, мов засватана? — безцеремонно натякав Григорко (Козл., Ю. Крук, 1957, 355); * Образно. Тоді весна ще тільки натякала про себе, висилаючи вперед своїх зухвалих розвідників — гомінливі буйні ручаї по південних схилах гір (Гончар, III, 1959, 317); // на кого — що. Говорячи натяками, мати на увазі кого-, що-небудь. Сам Котляревський у Енеїді натякає на те, що навіть лівобережні багаті козаки гонили волів до Шльонська (Фр., XVI, 1955, 299); Вона все весело усміхалась.— Я знаю, ви натякаєте на Анатоля… (Л. Укр., III, 1952, 606); — Гляди, Тимку, не дай дулю, — застерігав Павло, натякаючи на те, що при необережному рухові мантачки по косі можна врізати пальці (Тют., Вир, 1964, 249); // перен. Згадувати, починати говорити про що-небудь. Йосип Васильович навіть не натякав про організацію і на Тамарине запитання ухильно відповів, що йому нічого не відомо (Хижняк, Тамара, 1959, 36).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 223.

Натякати, ка́ю, єш, сов. в. натякнути, кну, не́ш, гл. Намекать, намекнуть. Ге! сказав він: ви обидві дещо проминули: тільки про їду й напиток сяк-так натякнули. Мкр. Н. 34.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 530.