НАСТРОМЛЮВАТИ

НАСТРО́МЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., НАСТРОМИ́ТИ, ромлю́, ро́миш; мн. настро́млять; док., перех.

1. Проткнувши, насаджувати на що-небудь.— Вареники! Вареники з сиром, з м’ясом і сливами! — вигукували вони [продавці], спритно настромлюючи десяток вареників на довгий шпичак (Тулуб, Людолови, II, 1957, 134); Зрізані кошики [соняшника].. настромлюють на стебло по одному навскоси насінням догори (Ол. та ефір. культ., 1956, 65); Довкола багаття сиділи гвардійці. Настромивши на шпички шматки червоної конини, смажили (Кочура, Зол. грамота, 1960, 392).

2. розм. Те саме, що наклада́ти. — Адже ж се ти [Селезень] у короля корону вкрав і собі на голову настромив! (Фр., IV, 1950, 81); Він взяв до рук кашкета і поважно настромив його на маленьку голову з школярським їжачком (Збан., Мор. чайка, 1959, 45).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 205.

Настромлювати, млюю, єш, сов. в. настроми́ти, млю́, миш, гл. Натыкать, наткнуть, надѣвать, надѣть. Одинчика убили і настромили на віху його козацькую головку. Котл. Ен. V. 61.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 525.