НАСТОРОЧУВАТИ

НАСТОРО́ЧУВАТИ і НАСТОРО́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., НАСТОРО́ЧИТИ, чу, чиш і НАСТОРО́ШИТИ, шу, шиш, док., перех., діал.

1. Настовбурчувати. Хрюкаючи та насторочивши щетину на спині, як кинеться [свиня] на дитину (Мирний, І, 1954, 52); // Наставляти. — Беріть же мене під руки!.. — О. Хведор насторочив руки (Н.-Лев., І, 1956, 146).

2. Спрямовувати. Леско мав був погнатись [за сухарем], та, скочивши на ноги, став і насторочив прикрий погляд на шлях (Мирний, І, 1954, 165).

◊ Насторо́чувати (насторо́чити, насторо́шувати, насторо́шити) ву́ха: а) прислухаючись, піднімати вуха (про тварину). Запорожець.. виграє на бандурі, а біля його стоїть, насторочивши вуха, прив’язаний до дуба кінь (Стор., І, 1957, 234); б) напружено, уважно прислухатися (про людину). Боярин насторочує вуха, а потім крутить носом (Н.-Лев., II, 1956, 427); Семен розплющив очі, підвівся і насторошив вуха (Коцюб., І, 1955, 98).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 203.

Насторочувати, чую, єш, сов. в. насторо́чити, чу, чиш, гл.

1) Наставлять, наставить, поднимать, поднять. Насторочила свиня щетину мов їжак.

2) — вуха. Навострять уши. Еней наги насторочив уха. Котл. Ен. III. 73.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 524.