НАСТИГАТИ

НАСТИГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАСТИ́ГНУТИ і НАСТИ́ГТИ, гну, гнеш; мин. ч. насти́г, ла, ло; док.

1. перех. Наздоганяти кого-, що-небудь під час руху; переслідуючи, доганяти. Коли чує Наталя — за нею женуться. Оглянулась — се Данило мчиться… Уже настигає (Вовчок, І, 1955, 100); Марко біг здорово.. Але Челканов біг не гірше за нього. Він настигав його (Мик., II, 1957, 469); Насунувши козирок, подався [Павлушка] навтьоки. Та Галя бігала добре — настигла скоро і стала стьобати його по шиї, по спині, по ушах (Вас., І, 1959, 154); Спробував він утекти знову кудись на слободи, але не зайшов і до другого хутора, як гайдуки Сенявського настигли і, закованого в заліза, привели назад (Панч, Гомон. Україна, 1954, 62); // Заставати, захоплювати зненацька кого-небудь. Біда тому, кого Хуртовина в чистім полі Та настигне одного! (Щог., Поезії, 1958, 112); Не добігли вони й до кручі, як їх настигла навальна злива (Юхвід, Оля, 1959, 51).

2. неперех. Приходити, прибувати куди-небудь, з’являтися десь (перев. вчасно, у потрібний момент). Довго, довго човен біг. Все між безоднями хитався, Поки до пристані настиг (Щог., Поезії, 1958, 439); За піднесену грізну ногу німця благально вчепилася Любина мати, що миттю настигла рятувати дочку (Ле, Мої листи, 1945, 54); Без кінця довгим обозом тяглися підводи через Самовицю, везли піхоту та кулемети, що настигли з Лубен (Ле, Ю. Кудря, 1956, 240).

3. неперех. Наступати, наближатися (про час, подію, стан і т. ін.). Час бою на смерть, лихий час настига, День визволу веде за собою (Граб., І, 1959, 477); — Ти у дорозі й незчуєшся, як і спасівка настигне, тоді вернешся сюди (Кв.-Осн., II, 1956, 77); Наливаються хліба, а там, і озирнутись не встигнеш, настигнуть жнива (Донч., III, 1956, 72).

4. неперех., розм. Ставати спілим, стиглим у якій-небудь кількості (про плоди, злаки і т, ін.); доспівати, достигати. Настигли суниці, почали червоніть полуниці (Вовчок, VI, 1956, 338); Настигли груші, яблука, кавуни й дині (Н.-Лев., І, 1956, 506).

5. перех. Траплятися з ким-небудь (про горе, нещастя і т. ін.). [Левко:] А чого ж це, молодице, плачете? Мо’, горе яке, мо’, біда яка настигла (Вас., III, 1960, 409).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 199.

Настигати, га́ю, єш, сов. в. настигнути и настигти, гну, неш, гл.

1) Догонять, догнать, настигать, настичь. В село із лісу вовк забіг… Проклятий люд з собаками настиг. Гліб. 40.

2) Приходить, прійти; являться, явиться; приближаться, приблизиться; прибывать, прибыть; поспѣвать, поспѣть. А за тим настигли сестри, куми та зовиці. Мкр. Н. 18. Настигає й весна. Г. Барв. 374. Темна нічка настигала. Мкр. Н. 35. Ти в дорозі не снуєшся, як спасівка настигне. Кв. І. 84. Бог мені поміг: настигнув в пору на весілля. Мкр. Н. 31. Настигли в город Таганрог. Мкр. Г. 64.

3) Созрѣвать, созрѣть (о многомъ) Настигли груші, яблука. Левиц. Пов. 236. Настигли ягоди. Рудч. Ск. І. 146.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 523.