НАСВАРИТИ

НАСВАРИ́ТИ, сварю́, сва́риш, док., перех. інеперех., кого, на кого і без додатка, розм. Те саме, що насвари́тися 1,2. — На щастя, мама вийшла була до города, а то би, певно, були насварили на мене, нащо беру такий великий кусень хліба (Фр., І, 1955, 263); Їй самій ударити дитину, насварити — можна, але не дай-бо, щоб хто інший (Вільде, На порозі, 1955, 190); Дівчата з Катет зразу ж про щось схвильовано, таємниче зашепотіли. Катя навіть пальцем насварила — застерегла (Головко, І, 1957, 397).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 182.

Насвари́ти, рю́, риш, гл. Погрозить — словами или дѣйствіемъ. Я йому казав, щоб він не бунтувався у холодній, а він давай мене лаяти та ще й палицею насварив, піднявши її вгору. Новомоск. у. ( Залюбовск.). Війт насварив на мене. Федьк.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 518.