НАСАДЖУВАТИ

НАСА́ДЖУВАТИ¹, ую, уєш, недок., НАСАДИ́ТИ, саджу́, са́диш, НАСАДЖА́ТИ, а́ю, а́єш і розм. НАСАДОВИ́ТИ, довлю́, ло́виш; мн. насадо́влять; док., перех.

1. Проводити посадку, садити певну кількість чого-небудь (про рослини). Знесли хату Омелькову й Стецькову, насадили садок (Мирний, І, 1949, 195); Дід насадив і калину, і бузину, і рожу (Вовчок, І, 1955, 382); // Садити у великій кількості. Тепер йому теж здавалося, що немає в світі нічого вищого, ніж насаджувати ліси (Жур., До них іде.., 1952, 94); Лариса насаджувала квіти, посипала піском доріжки (Руд., Остання шабля, 1959, 12); В кінці греблі шумлять верби. Що я насадила… (Укр.. лір. пісні, 1958, 256); Під вікнами насадила Ганна бузку, любистку, півників та півонії (Н.-Лев., І, 1956, 82); — А дерев маленьких скільки росло! То вона їх сама насадовила, сама доглядала (Збан., Мор. чайка, 1959, 44).

2. тільки док. Помістити куди-небудь у певній кількості. Він, швидко поробивши човни. На сине море поспускав, Троянців насаджавши повні (Котл., І, 1952, 65).

3. перен. Насильно впроваджувати, поширювати, розвивати що-небудь (ідеї, погляди і т. ін.). Приречені на загибель реакційні пануючі класи капіталізму бояться дійсності, і тому вони сіють ілюзії, насаджують антинаукову, наскрізь фальшиву ідеологію (Ком. Укр., 5, 1961, 68); [Калинович:] Трудно там правду насадить, де споконвіку у корені лежить неправда! (К.-Карий, II, 1960, 334); Поміркуй: тяжкі негоди насаджають в душах злобу (Фр., XI, 1952, 208).

НАСА́ДЖУВАТИ², ую, уєш, недок., НАСАДИ́ТИ, саджу́, са́диш, док., перех.

1. Насовуючи, накладаючи, міцно надівати на що-небудь. Інші збились біля кузень, лагодили броню, гострили шаблі, насаджували на списи ратища і виливали кулі (Стор., І, 1957, 397); Заходився [Ант], готуючи стріли, стругати пруття; на один, тонкий, кінець кожного прутика насаджував жолобчасте залізце з вістрям, на другому робив вирізку або доточував костяний зуб (Скл., Святослав, 1959, 8); Софрон мусив швидким рухом насадити на балон конусну голівку (Рибак, Час.., 1960, 93).

2. розм. Надівати, натягати що-небудь (на голову, палець і т. ін.). [Подорожній:] То я так собі насадив його (персня] на палець, аби свою принадну особу від небезпечних заходів оборонити (Л. Укр., IV, 1954, 222); Гудзь щільніше підтягнув пояс, насадив на голову картуза і попрямував до вихователя (Добр., Ол. солдатики, 1961, 122); Зуб насадив на носа великі рогові окуляри (Собко, Справа.., 1959, 13).

3. Накладати, настромлювати на що-небудь. На самому кінці тієї купи стримить високий, як стовп, камінь.,, зверху товщий, неначе на стовп хтось насадив здорову голову (Н.-Лев., II, 1956, 199); Глафіра та Явдоха з ганчірок ввертіли відьму, схожу на горбату Хомашину, насадили її на кочергу і засунули під бовдур (Чорн., Потік.., 1956, 41).

$ Насади́ти бо́ки — те саме, що Нам’я́ти бо́ки (див. намина́ти). Кулачки заведуть, граючись, і насадять боки Василеві (Мирний, IV, 1955, 169); Насади́ти болячо́к — заподіяти лихо кому-небудь. — Ми йому, сучому синові, зараз полічимо ребра, — підвелося вгору кілька важких кулаків. — Насадив людям болячок, болячками і відповість! (Стельмах, І, 1962, 200); Насади́ти гу́лю (гуль, синякі́в і т. ін.) — залишити помітні сліди побоїв па тілі. Поводив він себе в класі добре, зате на перерві тільки й чути було скарги, що на малого Дагіля: тому ногу підставив, тому гулю насадив (Збан., Малин, дзвін, 1958, 287).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 181.

Наса́джувати, джую, єш, сов. в. насадити, джу, диш, гл.

1) Насаживать, насадить. Один чоловік насадив виноградник. Єв. Л. XX. 9.

2) Надѣвать, надѣть, насаживать, насадить. (Вітряк) видумав чорт. Чорт уже все поставив, тільки крил, шо вони хрестом, не почепе та каміння не насаде, бо й там хрест. Драг. 17.

3) Разложить на току хлѣбъ для молотьбы. Домолочував жита: півкопи було насажено. Зміев. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 518.