НАРИВАТИ

НАРИВА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., НАРВА́ТИ, ву́, ве́ш, док., перех.

1. Рвучи, збирати яку-небудь кількість чогось. Я нариваю цілі пучки цвіту яблуні (Коцюб., І, 1955, 420); На доброму житі нажинала [Катерина Чумак] півтори копи, наривала по двісті снопів кучерявого гороху (Стельмах, II, 1962, 209); [Настуся:] Не буду танцювать, Поки барвінку не нарву Та не заквітчаюсь (Шевч., II, 1963, 191); Він нарвав тоді інжиру з дерева (Крим., Вибр., 1965, 52); Уже Оленка гороб’ячого щавлю нарвала на борщ (Горд., II, 1959, 11); // Зриваючи, складати, робити що-небудь. Мати.. нарвала букет квітів на своїй клумбі (Донч., IV, 1957, 22).

2. Рвучи, подрібнювати на маленькі частинки.

НАРИВА́ТИ², а́є, недок., НАРВА́ТИ, ве́, док. Запалюючись, утворювати нарив. Минуло багато часу, а рана на руці Данила Ковача ятрилась і наривала, він весь горів, ходив, як у тумані (Скл., Карпати, II, 1954, 378); — Дома ж було, чирячок нарве, то я вже й цибульки смажу й ганчірочку тру та й зав’язую (Тесл., З книги життя, 1949, 26); // безос. — Та тут дівчина розрізала ногу. В лікарню зразу не принесли, воно й нарвало так, що ходити вже їй не можна (Коп., Земля.., 1957, 49).

НАРИВА́ТИ³, а́ю, а́єш, недок., НАРВА́ТИ, ву́, ве́ш, док., перех., діал. Готуючи до запрягання, прикріплювати ярмо до дишля. — Ой ви, хлопці, ви, добрі молодці, Уставайте, вози мажте, ярма тривайте. Сірі воли запрягайте! (Чуб., V, 1874, 1049); Чумак ярма нариває Та в Крим по сіль виїжджає (Укр.. думи.., 1955, 207); // Запрягати волів. Кость нариває волів. Чоловік стоїть коло його, навчає (Вас., III, 1960, 326).

НАРИВА́ТИ⁴, а́ю, а́єш, недок., НАРИ́ТИ, и́ю, и́єш, док., перех. Риючи, робити в землі заглибини, ями. Клята свиня нарила на городі такого, що хоч плач! (Сл. Гр.); // Риючи, навибирати яку-небудь кількість чогось. Партизанська піхота.. нарила землі й лежала вже в шанцях, готуючись до відсічі (Ю. Янов., І, 1958, 152).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 170.

I. Нарива́ти, ва́ю, єш, сов. в. нарва́ти, рву́, ве́ш, гл.

1) Нарывать, нарвать. Ой нарвала дівчина лободи, лободи. Н. п.

2) Надрывать, надорвать частью. Віжки були цілі, не нарвані, а як потяг, — так і перегоріли. Волч. у.

3) Прикрѣплять ярмо къ дышлу, и вообще приводить его въ надлежащій порядокъ для запряжки. Рудч. Чп. 251. Гей вози мажте, ярма наривайте, сиві воли запрягайте! Рудч. Чп. 97. У Кулиша: надѣть ярмо на воловъ: Важке ярмо… нарвати круторогим. К. Дз. 12. Наривати бики. Запрягать воловъ. Вх. Зн. 40.

II. Нарива́ти, ва́ю, єш, сов. в. нари́ти, рию, єш, гл. Нарывать, нарыть. Клята свиня нарила на городі такого, що хоч плач!

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 515.