НАПРЯМЛЯТИ

НАПРЯМЛЯ́ТИ, яю, яєш, недок., НАПРЯМИ́ТИ, млю́, ми́ш; мн. напря́млять; док., перех.

1. Спрямовувати що-небудь кудись, надавати напряму чомусь. [Марко: (витягає револьвера й напрямляє в інженера):] Підходь сюди.! (Ірчан, І, 1958, 128).

2. перен. Скеровувати на що-небудь (думки, розум, інтереси). Він глянув на зоране поле і сливе силоміць напрямив свої думки на щоденну роботу (Коцюб., І, 1955, 97); // розм. Повчати, давати вказівки, поради; навчати, наставляти. Не було у них учителів, що напрямляли б, як іти і куди іти, не було перед собою стежки, ніхто ще її ні разу не прокладав (Мирний, III, 1954, 187).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 164.

Напрямля́ти, ля́ю, єш, сов. в. напрямитися, млю́ся, мишся, гл. Направляться, направиться. Вийшли дівчата з Очкурового двору і напрямилися до батюшки. Мир. Пов. І. 147. Очі напрямились на його. Мир. ХРВ. 140.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 513.