НАПРОРОКУВАТИ

НАПРОРОКУВА́ТИ, у́ю, у́єш і НАПРОРО́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех., розм. Передректи, провістити що-небудь. Помилився Покришень, коли напророкував отому крислатому комнезамівському дубові.. довгого віку (Збан., Сеспель, 1961, 446); — Однаково збудеться все, що я отут напророчила (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 87); // Пророкуючи, накликати, зробити дійсністю що-небудь. — Вража, дівчино! — каже [Тиміш], — напророкувала мені лихо! (Вовчок, І, 1955, 54); — Бодай тебе, чоловіче! Напророчив нам дочку! — Ми молили собі у господа хлопчика (Стор., І, 1957, 138).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 161.

Напророкува́ти, ку́ю, єш, гл. Напророчить. Не даремне таке напророкував странній. Г. Барв. 461.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 512.