НАПЛІТАТИ

НАПЛІТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАПЛЕСТИ́, ету́, ете́ш, док.

1. перех. і без додатка. Плетучи, виготовляти яку-небудь кількість чогось. — Кумові давно б слід вив’язати скатертину.. Вона [пані] ще гостріше подивилася, мов казала очима: для тебе? Знаємо ми вас! Є у вас ті, що наплетуть і нав’яжуть (Мирний, III, 1954, 159).

2. тільки док., перех., з спол. що, перен., розм. Наговорити багато неправди, брехні, чого-небудь безглуздого. [Влас:] Зовсім я не хворий. І хто це наплів матері, що я хворий? (Кроп., II, 1958, 320); — Я відчуваю, що знов, мабуть, у захопленні дурниць наплів, але пробачте, товариші (Ле, Міжгір’я, 1953, 352).

◊ Наплести́ сім мішкі́в (кіп) греча́ної во́вни див. во́вна.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 153.

Напліта́ти, та́ю, єш, сов. в. наплести, лету, те́ш, гл.

1) Наплетать, наплесть.

2) Наплести язико́м. Выдумать, наболтать, насплетничать. Ти уже чого не наплетеш своїм безкостим язиком. Ном. № 12989.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 510.