НАПЛАКУВАТИСЯ

НАПЛА́КУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., рідко, НАПЛА́КАТИСЯ, а́чуся, а́чешся, док.

1. Багато, досхочу плакати. Хто сиротою не бував, той не наплаку-вався (Укр.. присл.., 1955, 136); Наплакався [кобзар]. Струни рвані Три перебирає (Шевч., І, 1963, 155); На кладовищі що вже наплакались, що вже натужилися. Надвечір, як додому вернулись, кожна не в силі вже була ні плакати, ні на ногах у стояти (Головко, II, 1957, 361).

2. перен., розм. Переживати, переносити багато горя, неприємностей. Нащо його мати на світ породила? Хіба щоб наплакавсь та взяла могила? (Граб., І, 1959, 594); Скільки наплакалась [Надія] потім, набідувалась (Баш, На.. дорозі, 1967, 84).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 151.